Пароль        Реєстрація на сайті!    Забули пароль?












Архів новин

Липень 2019 (30)
Червень 2019 (67)
Травень 2019 (71)
Квітень 2019 (47)
Березень 2019 (75)
Лютий 2019 (78)

Рекомендуємо переглянути

95 років Летичівському району
Реформа децентралізації влади
Конституція України

Герої не вмирають

Сторінка памяті жертв Голодомору

Безоплатна правова допомога
Я маю право

Календар новин

«    Липень 2019    »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031 

Карта Летичівського району

karta rayonu

Карта відвідувань

Символи України

Символи Летичівщини

loader_mini
1 2 3 4 5 6 7
Летичівська райдержадміністрація » Відділ гуманітарного розвитку та охорони здоров’я » Визвольний березень 1944 року на Летичівщині
Визвольний березень 1944 року на Летичівщині
[related-news] [/related-news] [/related-news]
Додав: inform | 25-03-2014, 20:26 | Переглядів: 2263 | Коментарів: 0

Визвольний  березень 1944 року   на ЛетичівщиніПочаток звільнення південно-західного регіону України пов’язаний із Проскурівсько-Чернівецькою операцією, яку підготував штаб 1-го Українського фронту відразу після закінчення Корсунь-Шевченківської битви. Згідно з планом 3-я гвардійська і 4-а танкова, 13, 60 і 1-а гвардійська загальновійськові армії мали завдати ударів із районів Торговиці, Шепетівки, Любара на південь у напрямку Тернополя, Чорткова, Проскурова. 18-а армія орієнтувалася на Хмільник, а 88-а – спочатку на Гайсин, а потім (у зв’язку з успішним наступом 2-го Українського фронту) – на Жмеринку. 2-а повітряна армія мала знищити авіацію противника на аеродромах Вінниці, Калинівки, Старокостянтинова, Проскурова, живу силу й техніку, зруйнувати мости і переправи, дезорганізувати ворожі комунікації, відрізати шлях до відступу.

 

Слід сказати, що війська 1-го Українського фронту під командуванням Маршала Радянського Союзу Г.К.Жукова оперативно провели, вчасно й непомітно для ворога, перегрупування військовиків. Але із забезпеченням паливно-мастильними матеріалами та боєприпасами в ході наступу почали виникати проблеми. В основному через кліматично-природні умови – весняне бездоріжжя, танення снігів і т. д. Ось як писала про це газета 18-ї армії  «Знамя Родины»:

«Кончится война, отшумят военные грозы и когда-нибудь мы вспомним, как в страшную распутицу ранней весной 1944 года наши войска гнали немцев с украинской земли; как вязли на дорогах повозки, а пехота по колено в грязи день и ночь неутомимо преследовала врага; как бойцы несли на себе тяжелые минометы и противотанковые ружья; как вытаскивали выбившихся из сил лошадей и, взвалив на плечи патронные ящики, продолжали идти вперед».

 Проте, незважаючи на значні труднощі, війська Червоної Армії з важкими боями проривались уперед, звільняючи метр за метром поневолену землю. Командир 2-ї саперної роти 6-ї інженерно-саперної бригади резерву Головного командування, що діяла в смузі 1-ї гвардійської армії і наступала на Старокостянтинів, М.І.Шапіро писав у своєму щоденнику:

«6.3.44. Дорога отвратительная, хуже и быть не может. Много усилий прилагаем, чтобы продвигать нашу технику. Перед селом Москаливка рота почти сутки продвигала транспорт, строя объезды, прокладывая колеи, вытаскивая на руках машины. Тяжелый труд саперов увенчался успехом. Переправлено три артполка…».

В ході розпочатої Проскурівсько-Чернівецької операції полки і дивізії 18-ї армії під командуванням генерал-лейтенанта Є.П.Журавльова з боями пробилися до Летичівського району і вже 8 березня звільнили Гречинці, Волосівці, Митківці, Ставницю.

Щодо особистості командарма, то генерал-лейтенант Євген Петрович Журавльов прийняв командування 18-ю армією у лютому 1944 року, був досвідченим воїном і воєначальником. Учасник громадянської і радянсько-фінської війни, в роки Великої Вітчизняної командував корпусом, арміями, був начальником штабу і помічником командуючого Калінінським фронтом. Та й сама 18-а армія мала великий бойовий досвід і традиції. Створена на основі Харківського і Київського особливих військових округів у червні 1941 року, вона вела оборонні бої на Правобережній Україні, Донбасі, брала участь у битві за Кавказ, у Керченсько-Ельтигейській десантній операції. Командарм - кавалер орденів Леніна, Бойового Червоного Прапора, Суворова, Кутузова та Богдана Хмельницького І ступенів - у розмовах із воїнами не випадково нагадував про славний бойовий шлях армії і заповіді О.Суворова: «Воюют не числом, а умением».

Велику допомогу у вихованні молодого поповнення, пропаганді бойових армійських традицій проводив і політвідділ 18-ї армії, який очолював генерал-майор, кавалер двох орденів Червоного Прапора, Вітчизняної війни та Червоної Зірки, уродженець Дніпропетровська, майбутній Генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв. Зусилля командування 18-ї армії у цьому плані проявились і на берегах Південного Бугу.

За рішенням Є.П.Журавльова, 4 березня о 7 год. 30 хв. було проведено розвідку боєм. У результаті підтвердились не тільки відомі дані про ворога, але й нові відомості. Виявилось, що в смузі від Любара до Комсомольська Вінницької області розташовувались 371-а і 208-а піхотні, 20-а механізована і 25-а танкова дивізії та окремі частини 8-ї танкової дивізії ворога. Всі вони залишили прикриття в селах, на окремих небезпечних ділянках і з 5 березня почали відхід на південний захід у район Хмільника й Летичева, закріплялись на старих оборонних спорудах Летичівського укріпрайону на правому березі Південного Бугу.

18-й армії ставилося завдання нанести удар на Хмільник, Летичів з метою прикрити від контрударів ворога лівий фланг 1-ї гвардійської армії, яка наступала на Проскурів.

10 березня частини 276-ї та 71-ї стрілецьких дивізій вибили противника з Хмільника й цілого ряду населених пунктів і вийшли на правий берег Південного Бугу, знищивши більше тисячі солдат і офіцерів. У той же день фашисти почали відчайдушні контратаки, намагаючись скинути радянських воїнів у води ріки.

Військовий лікар Тетяна Глушко із Алчевська, яка служила в 395-й стрілецькій дивізії, пізніше пригадувала:

«Мы форсировали Южный Буг в районе села Марковцы. Переправлялись на снопах соломы и связках хвороста. Наш комсорг Андрей Юмашев был ранен в момент переправы. Но благодаря твердому характеру и силе воли сумел добраться до противоположного берега. А там умелые руки медсестры Антонины Пыжовой выходили Андрея, и он вскоре возвратился в строй».

Учасник боїв за звільнення Летичівщини гвардії полковник Й.Гафин так описував ці події:

«69-й гвардійський Новоросійський Червонопрапорний ордена Суворова гарматно-артилерійський полк 18-ї армії підтримував наступ 316-ї стрілецької дивізії полковника Н.П.Охмана. 9 березня підійшли до Південного Бугу. Підготували плавучі засоби форсування. В перший ешелон втиснулись командири взводів управління 3, 4 і 7-ї батарей гвардії лейтенанти П.Ковальов, Т.Зотченко, В.Лушков разом із взводом розвідки А.Панкова.

В ніч на 10 березня передові частини форсували Південний Буг у районі Сусловець, за 5 кілометрів від Летичева. На правому березі річки зустріли опір противника і протягом двох днів відбивали безперервні атаки ворожої піхоти. Лейтенанти-коректувальники передавали потрібні дані та разом із піхотинцями при підтримці артилерії давали гарну відсіч ворогу. Боротьба за розширення плацдарму велась до 18 березня. Про характер боїв свідчать втрати: лише 11 березня наші війська знищили понад 2000 ворожих солдатів і офіцерів. Зі свого боку втратили 500 воїнів, у тому числі вбитими – 100 чоловік.

Жорстокий опір окупантів пояснювався тим, що майже вся німецька техніка була сконцентрована під Вінницею і рухалась по єдиній «твердій» дорозі – Проскурівському шосе.

19 березня почалися бої безпосередньо за Летичів. Для цього потрібно було пройти, прорвати лінію дотів, так званого Летичівського укріпрайону, біля сіл Антонівка та Суслівці. У шести дотах німці встановили великокаліберні кулемети, їх підтримували самохідні гармати. Для знищення вогневих засобів у дотах були задіяні батареї гвардії капітанів К.Кохановського, М.Дейнюренка, Б.Попкова, Г.Гори, І.Феранкова, Б.Феофанова.

Під прикриттям ночі батальйони капітанів Єгорова та Моженка, щоб уникнути зайвих втрат, пішли в обхід німецьких позицій. У цей час батальйон капітана Вознесенського і дивізіон майора Анурова, імітуючи наступ уздовж дороги, відкрили вогонь. Німці повелись на хитрість наших командирів і вв’язалися в бій. А коли зрозуміли, що їх обходять із флангів, покинули Антонівку. Побачивши, що ворог відступає, піхотинці Моженка і Вознесенського, при підтримці «гармашів» Анурова та Мещерякова, розвинули успіх, наблизились до Летичева і пішли в обхід по річці Вовк до переправи.

Батальйон Єгорова обійшов німців і непомітно з флангу ввірвався в містечко. Гітлерівці, зайняті боєм на річці, майже не чинили опору на окраїнах. Лише в центрі Летичева зав’язувались жорстокі і кровопролитні бої. Відтісняючи і знищуючи ворожі війська, наші солдати вийшли до переправи.

Слід відзначити, що всі ці бої велися в дуже складних метеорологічних умовах ранньої весни. Холодні дощі, снігові заметілі, густий туман. Бійці й техніка просувались по жахливому бездоріжжі. Та ніщо не зупиняло радянських воїнів.

23 березня 1944 року о 3-й годині ранку Летичів було звільнено».

Ще один безпосередній учасник і свідок тих подій, автор книги «Мартовские громы» М.Макухін писав:

«18-й армии ставилась задача нанести удар на Хмельник, Летичев… За первые четыре дня боев мы уничтожили 1100 гитлеровцев, захватили 150 пленных, 15 танков, 79 орудий, 80 пулеметов, более 500 автоматов, три склада с боеприпасами, освободили десятки сел…

Мы форсировали Южный Буг в районе села Марковцы Летичевского района. После 12 марта на Летичевском, как и на других направлениях, немцы ожесточенно атаковали, бросали в бой танки, артиллерию, самолеты. Пять суток воины 723-го стрелкового полка подполковника   М.Н.Жирнова отражали удары врага в районах сел Сусловцы, Поповцы, Новокостантинов… В этих боях отличились сотни воинов. Командир стрелковой роты капитан Александр Кустов обессмертил свое имя. В решительную минуту боя он встал на весь рост и связкой гранат уничтожил вражеский танк».

Чому криваві, жорстокі бої розгорілися саме біля села Антонівка? Німці, засівши в дотах Летичівського укріпрайону, не давали змоги радянським військам «перерізати» шлях Проскурів-Вінниця, по якому йшли відступаючі, влаштувати їм черговий котел типу Корсунь-Шевченківського, але вже на подільській землі, не дати відвести фельдмаршалу Манштейну основні сили, зберігши таким чином живу силу й техніку.

Але знову звернемося до безпосередніх свідків. Зокрема, А.К.Пашков, який на фронті був з перших днів війни, тричі поранений, нагороджений бойовими медалями «За відвагу», «За бойові заслуги» та орденом Червоної Зірки, пригадував:

«Ми дійшли до Летичева. Просувались у цьому напрямку з Дяківець. У березні 1944-го утворилось справжнє весняне бездоріжжя... Про те, що доведеться вести кровопролитні бої за Летичів, нам повідомили ще в Хмільнику. Але дякуючи вмілому керівництву та стратегічному маневруванню, Летичів залишався майже поза вогнем бойових дій...

Нашому полку був даний наказ перекрити шосейну дорогу, по якій просувались фашистські війська. Але як важко було пройти цю невеличку відстань від Хмільника до Дяківець, на яку тепер вистачає 30 хвилин руху. А тоді по розритій весняній багнюці ми не йшли, а пропливали, несучи на руках гармати і машини. Але вночі виконали поставлене завдання, блискавично оволодівши стратегічно важливими перехрестями у трьох кілометрах на схід від Дяківець. Підбили два танки і бронетранспортер, кілька автомашин...

Переслідуючи фашистів, звільнили Лісо-Березівку, Розсохувату, Майдан-Вербецький, Вербку. Зайнявши оборону і вигідну позицію, наш полк відкрив вогонь по ворожому розташуванню біля с. Завовк...

20 березня стрілецькі підрозділи підійшли до Летичева. Їм перешкоджав щільний вогонь противника. І тут вирішальну роль зіграли наші артилеристи, які вивели гармати на пряму наводку і знищили вогневі точки противника. В ніч з 22 на 23 березня 1944 року був звільнений Летичів, а 24 березня ми зайшли в Меджибіж і Голосків».

Масштабна фронтова операція складається з локальних боїв, долі кожної людини. Саме останньою зіркою, спалахом миті життя стало небо Поділля для льотчика-винищувача, москвича В.Равнялічева. Піднявшись 14 березня 1944 року на винищувачі ЯК-1 для супроводжування штурмовиків ІЛ-2, які, виконуючи бойове завдання, нанесли удар по розташуванню військ ворога біля Проскурова, був атакований ворожими «Месерами». Літак В.Равнялічева впав між селами Терлівка-Рудня. У 1969 році прах льотчика був перепохований у центрі села Терлівка побіля школи.

В селі Погоріла (Ялинівка) німці влаштували опорний пункт на дзвіниці місцевої дерев’яної церкви. Ворожі кулеметники та піхотинці-автоматники ведуть прицільний вогонь по червоноармійцях, притискаючи наступаючих до землі. Тоді в бій вступає радянська артилерія. Б’ють прямою наводкою. Церква згоріла, поховавши під своїми уламками і гітлерівців.

Погорілу звільнили 20 березня, але ще кілька днів тягнулися санітарні підводи з пораненими радянськими бійцями до Лісо-Березівки, де було розташовано польовий госпіталь.

Битва за Вербку тривала три дні. Кілька разів село переходило з рук у руки. Ворог затято боронив цей населений пункт, не даючи червоноармійцям перерізати єдину шосейну дорогу і оточити відступаючих. Під час вуличних боїв одна з вулиць, теперішня назва Вишнева, була спалена дотла.

Остаточно вибили ворога з населеного пункту 22 березня. Серед визволителів села був і уродженець російського містечка Кінешма - лейтенант Геннадій Морозов. Жителям Вербки сподобався цей стрункий, блакитноокий і світловолосий юнак. Він досить швидко знайшов спільну мову з селянами. З любов’ю і теплотою читав листи від своїх батьків, розповідав про особистий бойовий шлях снайпера, обнадіював рідних і близьких тих, хто воював на фронтах Великої Вітчизняної. Мовляв, надійтесь, чекайте і вірте – вони обов’язково повернуться живими.

Отримавши наказ передислокуватися на бойові позиції поблизу Війтівець (Грушківці), де ще велись бої, він вирушив дорогою через вербецько-бохнівський ліс, назбирав перших підсніжників. З цим букетиком у руках і загинув від випадкової кулі. Поховано Геннадія Морозова в центрі с. Вербка.

У братській могилі села Новокостянтинів покоїться прах майже 200 солдатів-визволителів. Імена багатьох з них встановлені. Учні Новокостянтинівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів під керівництвом дирекції та вчителів (директорів П.П.Драча, І.М.Данилюка, учителів І.Р.Сідорова, П.П.Полонського, Н.В.Попіль, В.Д.Небесного). вели переписку з родичами і близькими солдатів. Ось свідчення рідних загиблих, слова подяки тим, хто подав звістку про те, де покоїться прах дорогих їм людей.

«Дорогие ребята! Пишет вам мать погибшего во время Великой Отечественной войны при освобождении от немцев вашего села в 1944 году Коченгина Николая Владимировича. Мы раньше жили в Казахстане. Город Джамбул. В 1942 году Коле исполнилось 19 лет и весной его забрали в армию. Он имел 9 классов образования и был направлен в военное училище, пехотное, шестимесячное, которое окончил в том же 1942 году, после чего ему было присвоено звание младшего лейтенанта и отправили на фронт. В 1943 году Коля был награжден медалью «За отвагу», а в январе 1944 года, будучи уже лейтенантом, командиром минометного взвода, – орденом Красной Звезды. В 1944 году мы получили извещение-похоронку, где было сказано: «Ваш сын лейтенант Коченгин М.В., командир третьего взвода минроты… в бою за Социалистическую Родину, верный воинской присяге, проявив геройство и мужество, был убит 9 марта 1944 года. Похоронен на юго-восточной окраине села Новокостантинов Летичевского района Камянец-Подольской области».

А позже мне вручили удостоверение от 23 апреля 1944 года о награждении его орденом Отечественной войны І степени (посмертно), а также и сам орден…

Он так любил жизнь, был всегда жизнерадостным. Когда после ранения в ногу он находился в госпитале, то научился играть на баяне, и очень был доволен этим. Коля ведь был еще очень молоденьким, 1923 года рождения…».

«Здравствуйте дорогие ребята! Вам пишет жена погибшего лейтенанта Костенко Алексея Федотовича Канищева Мария Ефимовна. Посылаю вам фотографию с мужа и биографию его жизни. На фотографии Алексей еще солдат, а на фронте он стал офицером. Там некогда было фотографироваться. Когда его мобилизовали на фронт, ему было 26 лет. Он, я знаю, был награжден, но за что и какими наградами не могу сказать. Написала я в Москву, если чего пришлют оттуда, я пришлю вам дополнительное письмо.

А вот Алешина биография: «Костенко А.Ф. родился 30 марта 1915 года в крестьянской многодетной семье в селе Нижне-Чулым Здвинского района Новосибирской области. Как стали организовывать колхозы, вся семья вступила в колхоз. Работал Алеша в колхозе и одновременно учился в семилетке, а среднее образование получил в вечерней школе. Потом окончил курсы колхозных счетоводов, работал в колхозе, а потом в районном земельном отделе. В сентябре 1938 года его призвали в армию, служил в Петропавловске. Вначале 1939 года вступил в партию, а 25 ноября 1940 года демобилизовался домой. В январе 1941 года его выбрали председателем колхоза, и работал он на этой должности до 21 ноября 1941 года. В этот день по повестке его направили в город Новосибирск учиться на политрука, а 28 марта 1942 года он уехал на фронт. 8 марта 1944 года погиб…».

А були такі випадки... Радісні і для рідних визволителів, і для пошуковців-слідопитів.

«Шановні слідопити! Пишуть вам діти Стадника Сидора Григоровича. Ви зазначаєте, що наш батько загинув при звільненні вашої місцевості в березні 1944 року. Дійсно, наша сім’я отримала похоронне повідомлення весною 1944 року. Але пізніше виявилось, що батько там не загинув, а був тільки важко поранений. Після закінчення війни повернувся інвалідом другої групи і невдовзі помер. Щиро дякуємо за ваш труд і ваші пошуки.

 Вдячні вам діти Стадника С.Г.».

Багато летичівських людей поверталися до своїх домівок, незважаючи на всі негаразди, біди й небезпеку війни. Один із таких гвардії старшина П.І.Савранський.

Згадуючи ті далекі жорстоко-героїчні часи, він писав:

«Пам’ятним і важким був той липневий день, коли наш артилерійський полк 1941 року залишав Летичів... Не можу висловити того жалю, коли залишав містечко. Тоді запевнили жителів, що ворог буде розбитий і ми повернемось. Так воно і сталось...

Навесні 1944 року ми ступили на знову очищену подільську землю. Звільняли Янів, Хмільник, Кожухів, Дяківці, що на Вінниччині, а потім Погорілу, Вербку, Майдан-Вербецький, Білецьке Летичівського району.

А в ніч з 22 на 23 березня бойові порядки нашого підрозділу вже обстрілювали ворога, що засів у Летичеві, Залетичівці, Завовку. Вранці містечко було повністю звільнено... Я дотримав свого слова і повернувся до тебе, Летичеве».

Хоробро бився на фронтах Великої Вітчизняної війни і Ф.М.Козко, уродженець Горбасова. Коли його артилерійська батарея підійшла до рідних місць, частина розташовувалася в с. Погоріла, попросився піти додому на Суслівці і далі через міст на Горбасів. Але по Щедрівському містку бив снайпер. Довелося перебути у Суслівцях. І тут його "перехопив" незнайомий майор:

- Артилерист? Таких нам треба! Нам потрібна ваша допомога. Йдемо на Летичів.

Гармати розташували на узліссі біля дубинки, що біля повороту на Бохни. По рації майор коригував вогонь. Найперше запросили підмоги проти великої колони фашистів, що рухалася з Комаровець. Її «голова» якраз наближалась до повороту на Козачки, коли німців накрив вогонь батареї Ф.М.Козка. Після артудару піхота, що підійшла із Війтівець, завершила розгром колони, взявши великі трофеї.

Важкими були бої за визволення Шрубкова, Западинець. Тут загинули смертю хоробрих офіцери І.І.Горбунок, І.Д.Жгенті, М.І.Мальцев, А.Н.Васянін, П.К.Сорока, сержанти І.Р.Паршин, А.Б.Ахметов, Л.П.Бібіков, рядові Ф.Е.Болгарін, Б.А.Могилевський, А.Е.Обліков.

Відомий дослідник історії рідного краю із Шрубкова А.Г.Левков отримав у свій час лист від полковника В.С.Брема безпосереднього учасника тих подій, де є такі рядки:

«У ті дні я був заступником командира 383 стрілецького полку у званні майора. Пам’ятаю,  оволодіти Шрубковим одразу не вдалось. Німці мали в селі важкі танки і вели добре підготовлений вогонь на його околицях. Було вирішено – обійти Шрубків і вести наступ на Ставницю і Меджибіж. 8 березня наш перший батальйон зайняв Ставницю. У журналі бойових дій полку записано: «Перший батальйон, звільнивши Ставницю, почав форсувати Бужок із заходу. Чотири танки «пантера» і один «тигр» із піхотою фашистів, які відступили від Шрубкова, атакували батальйон із тилу. Наші бійці дружним вогнем розсіяли ворожих піхотинців.

Танки, що прагнули пробитися до мосту і ввійти в Меджибіж, були зустрінуті нищівним вогнем взводу ПТР лейтенанта Жмахова. «Тигр» кинувся до мосту, але той завалився. Танк перевернувся і впав у воду. Три «пантери» були підбиті і згоріли, а один танк хлопці з роти лейтенанта Морозова захопили справним, взявши в полон трьох танкістів. Рота наших автоматників увірвалась у Требухівці… Противник чинив шалений  опір із боку Меджибожа. І все ж перший батальйон, переправившись через Бужок, увірвався у західну частину Меджибожа. Проте вночі три танки з ворожим десантом вибили наші війська з Меджибожа і Требухівець.

Перегрупувавши свої сили, 383 стрілецький полк, форсував річку Буг у районі Головчинець. Протягом чотирьох днів тривали кровопролитні бої за розширення плацдарму… Бої за Меджибіж відновилися… Їх вели бійці першого батальйону 705 стрілецького полку Героя Радянського Союзу, підполковника В.К.Кротка при взаємодії з першим батальйоном нашого 383 стрілецького полку».

24 березня частини 141 стрілецької дивізії, якою командував полковник А.Я.Клименко, звільнили Яро-славку, Меджибіж і Требухівці.

Складна ситуація склалася в селі Голосків. Після звільнення села частини 121-ї Рильсько-Київської стрілецької дивізії були зненацька контратаковані великими силами німецьких танків і піхоти. Ворог вибив червоноармійців із південно-західної частини села, а тут у будинку колгоспника Насиленка розташувався штаб одного з наших полків. Воїни відійшли за Південний Буг. При відступі було вбито прапороносця і тоді одинадцятирічна Віра Насиленко підняла і сховала прапор полку, а коли контратаку було відбито, повернула його командиру підрозділу.

Радянські воїни виконали наказ депутатів Верховної Ради УРСР, даний їм на VІ сесії: «Славные воины! Вас ждут, как своих освободителей, изнывающие под пятой немецко-фашистских захватчиков Волынь и Подолия, Проскуров и Камянец-Подольский... К вам взывает об отмщении кровь зверски замученных наших людей. Вас ждут миллионы братьев и сестер, матерей и отцов, находящихся в немецкой неволе. Вперед, боевые друзья, за свободу и счастье народа Украины!».

Так закінчувалась одна із сторінок великої епопеї Другої світової, що завершилась вигнанням німецьких окупантів з України.

Далі шлях радянських армій і дивізій пролягав із Летичівщини на поля битв території Тернопілля, Львівщини, Молдови, в Західну Європу, під стіни Берліна та Варшави, Праги і Будапешта… Дорого обійшлося визволення Летичівщини від коричневої чуми. В запеклих боях при прориві ворожої оборони біля села Свічна загинуло 270 воїнів, 288 полягли при форсуванні Південного Бугу біля села Попівці, 268 – у Головчинцях і понад 400 – в боях за село Подільське. А загальна цифра тих, хто навіки залишився лежати в землі нашого краю, становить 2301 воїн Червоної Армії. Завдяки їх подвигу, їх героїчній смерті появлялись нові покоління, приходили у щасливий і мирний світ. І як боляче, що не можемо саме їм – усім разом і кожному окремо – сказати, що ми про них не забули, ми про них пам’ятаємо. Бо пам’ять жива і теперішні покоління повинні знати і пам’ятати, якою ціною здобуто Перемогу...

 

 



 
Шановний відвідувач, Ви зайшли на сайт як незареєстрований користувач. Ми рекомендуємо Вам зареєструватися або зайти на сайт під своїм ім'ям.
Поділитися новиною в соціальних мережах:
Інші новини по темі:
    {related-news}
Новини світу та України:
 Друкувати

Мова сайту

Електронна пошта

Логін:
Пароль:

Для людей з вадами зору


Голова адміністрації

Вітання голови адміністрації Вітання голови адміністрації

Наша адреса

Летичівська РДА
31500, смт.Летичів,
Хмельницької області
вул.Героїв Крут, б.2/1
тел.: (03857) 2-05-31
факс: (03857) 2-01-15
e-mail: adm@letadm.gov.ua, letadm@ukr.net
сайт: letadm.gov.ua
Розпорядок роботи:
понеділок - четвер:
з 8:00 до 17:15 год.
п’ятниця: з 8:00 до 16:00
перерва: з 12:00 до 13:00
вихідні дні: субота, неділя
Ми на Фейсбук

Рекомендовані ресурси

Президент України

Урядовий портал

Верховна рада України

Хмельницька ОДА

Доступні ліки

Національна академія державного управління при Президентові України

Тепло

Інтерактивна карта

Єдиний веб-портал використання бюджетних коштів

Міністерство оборони України

Національне агенство з питань запобігання корупції

НАДУ

Мережа Партнерство Україна-НАТО

Інформація для громадян із східних областей та АР Крим

Урядова телефонна гаряча лінія

Державний реєстр виборців

Державне агентство з енергоефективності та енергозбереження України

Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції

Інформація відповідно до Закону України Про очищення влади

Національна дитяча гаряча лінія

Інтерактивної інвестиційної карти з енергоефективності та відновлювальної енергетики України

БФ Зміни одне життя Україна

Прийміть дитину у родину

Прийміть дитину у родину

Президентський вісник

demo

Актуальна інформація про діяльність Президента України, центральних органів виконачої влади.

Детальніше... 

Новини Хмельницької ОДА

demo

Найсвіжіші новини про роботу Хмельницької обласної державної адміністрації, обласних структур.

Детальніше... 

Наш анонс подій

demo

Анонс подій Летичівської районної державної адміністрації на найближчий період

Детальніше... 

Летичівщина туристична

demo

Найбільш повна інформація про історико-культурні та природно-туристичні місця Летичівщини.

Детальніше...